Главная Связь Карта сайта
укр рус eng
       
Rambler's Top100
 Лидеры Украины  Содружество  Евросоюз  Выставки  Новости  О проекте
Золотая Элита Украина
Золотая Элита Украина
Золотая Элита Украина
Украина
Лидеры Украины
Области Украины
Ведущие предприятия Украины
Выставки Украины
Новости Украины
О проекте «Золотая Элита Украины»
Контакты
Население: 48 млн. 457 тыс. чел.
Территория: 603,7 тыс. км2
Столица: Киев
Плотность населения: 80 чел/км2
Административных единиц: 27
Городов всего: 448
ПГТ: 897
Сел: 28  тыс.
Лидеры Украины Главная / Сторінками історії
Кальміуська паланка Українського Козацтва Донецької області
Главная
Сторінками історії
Микола Миколайович Пантелюк
Статут Українського козацтва
Статут Кальміуської паланки
Структура підрозділів Українського козацтва
Кальміуської паланці - 500 років. Фотогалерея

Сторінками історії

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Приазовські простори з давніх часів були центральною магістраллю, якою рухалися народи впродовж усієї історії цивілізації.
Меоти, синди, кімерійці, скіфи, сармати, гуни, остготи, анти, кочові тюркомовні племена, в тому числі і хазари, всі вони безперервними війнами і переселеннями залишили свої сліди на Приазовській землі.
Одначе, як пише Михайло Грушевський, «жодні степові бурі не вигнали наших предків з урожайних земель і розлогих степів. Безупинна біда лише загартувала нащадків Антів і вони продовжували знову і знову посуватися до Азовського моря».
Великий полководець князь Святослав, розгромивши хозар, ще до хрещення Русі-України, як вважають деякі історики, заснував на Азовському морі поблизу сьогоднішнього Маріуполя військове поселення Білгород, згадка про яке зберігається у тюркезованій власній назві Біло сарай (тобто білий палац, Білосарайська коса).
Після битви з половцями на річці Калці і особливо після розгрому Києва татаро-монголами у 1240 році, державне слов’янське життя у Приазовських степах притлумлюється, а самі ці степи стають на кілька десятиріч пасовиськом для ординських табунів та отар.
Кримські, кубанські та інші татари постійно здійснюють на Україну, Польщу, Московію грабіжницькі напади, під час яких забирають не лише майно та худобу, але і самих людей і ведуть їх на продаж у рабство (одного разу людолови захопили і пригнали у Крим аж 30 тисяч осіб).
1340 року Польща починає велику експансію на Галичину та Волинь. Гніт був таким жорстоким, що сотні і тисячі селян втікають від нього на східні землі. Вважається, що саме тоді у Запорозькі степи прибилися перші переселенці.
1415 року нащадки татаро-монголів, які осіли в Криму, здійснили повторне, ще жахливіше, ніж перше, пограбування Києва. Багато представників давньокиївських княжих родів, рятуючись від кримчаків, переселилися до Литви, зміцнівши це Велике князівство.
Наприкінці XV сторіччя в Уставній грамоті Великого князя Литовського (а Україна тоді входила до складу цього князівства) вперше згадується про козаків: «козаки зверху Дніпра і інших сторін ходять водою на низ і далі».

Слово «козак» має кілька тлумачень. Одне із них виводиться з санскриту «кхштарі» — воїн. Інше з тюрського «кайсак»- вільний воїн, вільна людина. Коли польський король Ян Ольбрахт (роки правління 1492–1501) йшов походом на татар, то провідниками у нього були козаки. Кримських хан Меглі Гірей скаржився в 1492 році литовському князеві про знищення татарського корабля під Тягинею і називав нападників «черкаськими» і «козаками».
Наступного року вже турецький султан скаржиться Польщі, що козаки під проводом князя Богдана Глинського, старости Черкаського, зруйнували фортецію Очаків. Черкащанин Сенько Полозович і Остап Дашкевич, родом з Овруча, прославилися тим, що запровадили у козацтві військовий устрій.
Предслав Лянцкорольський з Хмельника на Поділлі, князь Дмитро Вишневецький Байда з Вишневця, засновник і перший кошовий Запорозької Січі, увійшли в історію як основоположники організованого козацького руху, який зрештою доніс до наших часів принципи демократії і незалежності.
Як відомо, запорожцями називали тих козаків, які селилися на Низу, тобто за потужними скелями-порогами, що перегороджували течію Дніпра. Там знаходилась Січ. Всіх порогів було 13 і найстрашніший з них — Ненаситець, сама назва вказує на його вдачу. Ці скелі захищали Січ від ворогів.
На Січі, утворюючи собою величезне коло, стояло 38 дерев’яних казарм, що називалися куренями. В центрі кола була церква Покрови Пресвятої Богородиці. У кожному курені не було жодних перегородок. У цих великих залах попід стінами до самих дверей тяглися столи і біля них вузькі лавки. Почесне місце було під образами. Там сидів курінний отаман. Перед образами горіли лампади чи свічки. Там же висіли лампи, що запалювались на релігійні свята. Піч робилася в окремій частині куреня. Там же було місце і для такої поважної особи, як кухар, що одночасно був і курінним касиром.
Для опалення приміщення будувалися так звані груби. Куріні мали спільну власність — шинки і крамниці на січовому базарі — ця власність ніколи не могла бути приватизованою. Курінь споруджувався таким великим, що в ньому могло розташуватися одночасно понад 600 осіб.
Січ, що фактично була військовою демократичною республікою, об’єднувала 8 паланок: Кодацьку, Самарську, Орельську, Протовчанську, Інгульську, Прогноївську, Богардівську і Кальміуську.
Слово «паланка» походить від тюрської мови і означає «невелика фортеця», а також «адміністративно-військовий округ». Метою паланок було боронити християн від людоловів і попереджати Січ про бусурманські наскоки на Україну, Польщу і Московію.
Запорозьке товариство визнавало грецьку віру, розмовляло воно виключно українською мовою, його військова діяльність відбувалася на віддалених від західних держав теренах, але організаційно Січ була адекватна тим релігійно-військовим орденам, які діяли у середньовічній Європі. Ця подібність виявлялася у тому, що козаки, як і члени орденів, були пов’язані між собою присягою братерства без застережної дисципліни, а також віри і покликання. Як хрестоносці, тамплієри, домініканці вони на Січі сповідували принцип целебату, або, як тоді говорилось, «безженства» (донські козаки мали право одружуватися).
Запорожцям не дозволялося гнівити бога брудною лайкою, і порушників цієї перестроги чекала кара канчуками. Содомський гріх карався прилюдною смертю. Запорожці дбали не тільки про моральну чистоту особи, але й про охорону природи.
Козацька влада і відповідальність поширювалися на великих територіях.
В універсалі польського короля Стефана Баторія говориться, що східні межі запорозьких земель визначаються «з вершини річки Орелі на вершину Кальміуса, а звідти на гірло річки Дону». Своїм універсалом від 15 січня 1655 року ці кордони підтвердив і Богдан Хмельницький, вказавши, що терени запорожців лежать «від Самарських земель через степ до самої ріки Дону, де ще до гетьмана козацького Предслава Ланцкоронського козаки запорожські своі зимовники мали».
Серед усіх паланок війська Запорозького Кальміуська паланка була найбільш віддаленою від Січі. Вона єднала субетнос Запорожжя і Дону. Ії основне завдання полягало у тому, щоб захищати тих, хто приїздив за сіллю до Бердянського озера, а також ловив рибу у Азовському морі. Звичайно, козакам цього величезного округу належало відбивати наскоки татар, відстежувати всі пересування Ногайської і Кубанської орд та кримчаків і негайно сповіщати про те Кіш. На відміну від татарина, що був озброєний луком і стрілами, шаблею і арканом, пересічний козак мав мушкет, чотири пістолети, шаблю, а ще довгого списа.
Після того, як турки взяли під свій постійний контроль гирло Дніпра і навіть, бувало, перегороджували ріку залізними ланцюгами, щоб не випустити козацькі човни у морський похід на Туреччину чи Крим, запорожці знайшли метод, як проривати блокаду: вони зрубували кілька великих дерев і, зв’язавши їх, пускали за течією. Ці дерева легко рвали ланцюги, і козацькі чайки виносились на волю. Після цього турки ставали вдесятеро пильнішими. Вони у засідках чекали, коли запорожці повертатимуться з походу, щоб знищіти їх, адже проти течії човни пливтимуть не швидко.
Козаки і тут вміли перехитрити ворогів. Вони проходили з моря у Керченську протоку, звідти перепливали Азовське море, далі підіймалися річкою Кальміус до її витоків, волоком чотири версти перетягали чайки до витоків річки Вовчої, а звідти по Самарі впливали у Дніпро і потрапляли на Січ. Кальміуський шлях був важким і небезпечним, а тому дуже таємним. Казаки вміло використовували степовий простір. У них був наказ на вершину гори чи кургану виїздити лише по одному. З того вже за десять верст було видно, що той вершник — не татарин.

Біля гирла Кальміуса, який тоді був понад сто метрів шириною і сім метрів глибиною, понад 500 років тому було споруджено зимовник Домаха, що згодом перетворився на фортецю Кальміус — центр Кальміуської паланки. У 1756 році полковником тут був Грицько Гаркуша, козаків нараховувалося 674. Фортеця мала кам’яну церкву, вкриту очеретом, і саме в ній 1780 року, тобто через п’ять років після знищення Січі і її Кальміуської паланки, митрополит Ігнатій відправив службу божу для переселених на козацькі землі з Криму греків-християн. У 1845 році, коли Домаху, яка вже називалася Маріуполем, відвідав великий князь Костянтин, вірнопіддані громадяни прибрали навіть руїни старої козацької церкви, щоб ніщо вже у місті не нагадувало про існування запорожців.
Кальміуські козаки не раз і не двічі приходили на допомогу донським побратимам у боротьбі проти московських гнобителів, а також турок і татар, а 1622, 1624 і у 1637 роках разом брали участь у Азовських походах і завоювали фортецю Азов.
Крім похідної і сторожової служби, Кальміуська паланка здійснювала ще й важливу господарську роботу, забезпечуючи постачання на Січ і в Україну високоякісної солі з Бердянських озер і найкращої Азовської риби. На численних козацьких зимівниках вирощувалася ще й худоба, але головним було рибальство.
Якщо в перші десятиріччя свого існування Кальміуська паланка здебільшого переймалася охоронними клопотами (вона тримала під своїм збройним контролем таємний шлях між Запорожжям та Доном, а також обороняла чумаків, що возили сіль і рибу), то після істотного посилення Січі, Гетьманської України і Росії у неї з’явилося більше можливостей займатися господарськими справами. Територія паланки, що сьогодні включала б частину Запорізької, Дніпропетровської, Харківської, Луганської і Ростовської областей, активно забудовується козацькими зимівниками, які можна вважати типовими хуторами чи невеликими фермами. Загалом їх налічується понад триста. Іх господарі (літні січовики) займаються бджільництвом, тваринництвом, а потім і рільництвом.
Саме січовики заснували Кам’яний Брід (Луганськ), Красний Кут (селище поблизу Красного Луча), села Жовте, Орлик, Пархоменко (колишня назва Коров’ячий Яр). Це тільки на Луганщині. На Донеччині цей козацький доробок набагато врожайніший, бо до нього треба додати Маріуполь (колишня Домаха), Артемівськ (Бахмут), Донецьк (Спочатку Зимівник, а далі Олександрівська слобода), Горлівка (виселок Микитівка), Макіївка (Зимівник Землянки), Мар’янка, Селидове, Ясинувата, Гродівка, Краматорськ, Дружківка і багато інших.
Наша рідна українська земля полита запорізькою святою кров’ю. Саме в ній на Савур-могилі поховано славного козака Морозенка, а неподалік від Слов’янська закінчив свій життєвий шлях рідний брат кошового отамана Івана Сірка, вбитий татарами.
Знищення царатом у 1775 році Зопорозької Січі стало страшним ударом по демократії в усій Європі. Після зруйнування Січі більшість запорожців пішла шукати захисту у турецького султана за Дунай. Багато Кальміуських козаків подалися до родичів і друзів на Дон, бо, як відомо, один з куренів називався на Січі Донським, а всі козаки вважалися братами.
У 1850 році, тобто через 75 років після знищення Січі, на землях колишньої Кальміуської паланки, продовжуючи її історію, жили 4 332 чоловіки та 4 436 жінок, які підпорядковувалися Азовському козацькому війську. Вони не знали кріпаччини, добре господарювали і тим самим доставляли багато клопотів царській адміністрації.
Тільки через 135 років на предковічній січовій території в Донецьку знову відродилася Кальміуська паланка, яка налічує сьогодні понад 12 тисяч козаків

Ведущие предприятия Украины
Автомототехника
Агрокомплекс
Банки и финансы
Государственные органы и учреждения
Гостиницы
Красота и здоровье
Культура и искусство
Коммунальные предприятия
Мебель
Медицина
Наука
Недвижимость
Образование
Общественные организации
Отдых
Промышленность
Реклама и полиграфия
Связь
Спорт
Страхование
Строительство и архитектура
Сфера услуг
Торговые предприятия
Транспорт
Туризм
Ювелирные изделия
ОАО «Электрометаллургический завод Днепроспецсталь» - г. Запорожье Концерн «АВЭК и Ко» - г. Харьков «Мебель Прогресс» - г. Днепропетровск
ОООП «Машиностроитель» - г. Днепропетровск Фiнансова Група «ТАС» - г. Днепропетровск ГП «Харьковский электромеханический завод» - г. Харьков
Корпорация «Интерпайп» - г. Днепропетровск Криворожский государственный железнорудный комбинат - г. Кривой Рог, Днепропетровская область ОАО «Криворожсталь» - г. Кривой Рог, Днепропетровская область
ОАО «Гидросила» - г. Кировоград ОАО «Запорожский металлургический комбинат «Запорожсталь» - г. Запорожье ОАО «Запорожский завод сварочных флюсов и стеклоизделий» - г. Запорожье
ОАО «Днепроэнего» - г. Запорожье ОАО «Запорожтрансформатор» - г. Запорожье ГАО «Черноморнефтегаз» - г. Симферополь, АР Крым
ОАО «Турбоатом» - г. Харьков Никопольский завод бесшовных труб «NIKO TUBE» - г. Днепропетровск Банк «Надра» - г. Киев
Страховая компания «Эталон» - г. Киев ЗАО «Киевский витаминный завод» - г. Киев СП «Западная нефтяная группа» - г. Луцк
ЗАО «Агроресурс» - г. Ровно «Ингулецкий горно-обогатительный комбинат» - г. Кривой Рог, Днепропетровская область СП «Полтавская газонефтяная компания» - г. Полтава
ОАО ЭК «Хмельницкоблэнерго» - г. Хмельницкий «Николаевский морской торговый порт» - г. Николаев Компания «Автотрейдинг-Винница» - г. Винница
«Харьковская ТЭЦ-5» - г. Харьков ООО «ВВ-Стройтранс» ЗАО «Киев-Конти» - г. Донецк
Сеть магазинов «Спортмастер» - г. Киев Компания «БiоМеблi» - г. Киев Приазовский государственный технический университет
ООО «Имидж Технолоджи» Кальміуська паланка Українського Козацтва Донецької області Производственно-торговая фирма Радосинь
ПриватБанк ЗАО «Керамик» Украинская акционерная страховая компания «АСКА»
Землячество Донбассовцев ЧП "Банкор" ОАО «Крымский содовый завод»
Частное туристическо-спортивное производственно-коммерческое предприятие "Вагинтур" Донецкий институт психологии и предпринимательства ГП "Донецкий опытный завод "Эталон"
ОАО "ЮЖНИИГИПРОГАЗ" Государственное производственное предприятие по внешнему централизованному водоснабжению «Укрпромводчермет» Донецкий национальный университет
СП "Ватра-Шредер" ООО «Буковинськi Стожари» ООО "ЭкоХлеб-плюс"
ГОАО "Свердловское ШПУ по бурению стволов и скважин" ООО «Лана» ОАО "Трест Донецкшахтопроходка"
ЗАО РМЗ «Спецшахтобурение» ООО "Нуга-Восток"
Rambler's Top100