Гетьман Українського козацтва, Микола Миколайович ПАНТЕЛЮК,
народився 5 квітня 1953 року в селі Турка Коломийського району Івано-Франківської області.
Громадянин України.
Освіта вища: з 1973 по 1977 рік навчався у Вищому військовому училищі, з 1989 по 1993 рік у військовій академії, з 1999 по 2002 рік навчався у
Державній академії управління. Трудова діяльність: з 1971 року по 1973 рік -
проходив строкову службу. Після закінчення Вищого військового училища пройшов шлях від лейтенанта до полковника
повітряно-десантних військ. З 1981 року по 1983 рік - заступник командира
парашутно-десантного батальйону в Республіці Афганістан, учасник бойових дій. Нагороджений багатьма медалями і орденами. З 2005 року - Гетьман Українського козацтва. Позапартійний. Одружений. Проживає в місті Києві,
Розмірковуючи над політичними процесами, активність яких не вщухає, а особливо над тим, чому люди йдуть до влади, можна прийти до цікавих висновків. На цю тему можна написати не одну дисертацію. Я ж зроблю акцент на головному: якщо окремі персони, рухи чи партії, що прагнуть досягти владного олімпу, не мають національного підґрунтя, не відчувають тісного зв'язку з історією, культурою, традиціями власного народу, то прагнення їхні марні. Не принесе отримана влада користі ні їм особисто, ні народу загалом. А де ж Українське козацтво? Якою є його позиція? Цікаво, воно обмежиться деклараціями чи здатне запропонувати суспільству козацькі цінності, які є надбанням нашого народу, адже Січ живе в серці кожного із нас?
Ці та інші питання, ви, шановні читачі, маєте повне право мені поставити, а я, як Гетьман Українського козацтва, зобов'язаний на них відповісти.
ЗАВДАННЯ КОЗАЦТВА-ОЗДОРОВИТИ СУСПІЛЬСТВО
Першим і найголовнішим питанням буде, очевидно, питання про владу.
Насамперед запевню, що власні проблеми ми, представники Українського козацтва, давно уже вирішили, але здорові амбіції щодо того, що Україна повинна бути козацькою державою - живі. У нас достатньо сил, розуму і духу, щоб не зупинитися на півдо-розі й реалізувати козацькі принципи. Ми готові до цієї важкої праці. Від декларацій
і гасел життя нашого народу не зміниться. Відверто кажучи, Українському козацтву набридло чекати. Ми чекали віки революції 1991 року. Сподівалися, що до влади прийдуть свідомі українці. Так уже повелося, що одні за свободу борються, страждають, гинуть, а інші користуються результатами перемоги.
Козаки очікували на команду до активних дій і при Муляві і при Біласові. Вони сподівалися, що 17 березня цього року на Великій козацькій раді Президент принаймні натякне, що саме козаки є його опорою. Не натякнув... Проте досить наполегливо налаштовував їх займатися культурологічними справами, радив дружно виходити на «суботники», саджати дерева, будувати пам'ятники тощо. Ніхто не заперечує, що це дуже добре чи не гідне козацьких рук. Проте, на моє глибоке переконання, навіть якщо козаки посадять цілу смугу саджанців від Амвросіївни до Чопу — життя українського народу від цього не покращиться.
Завдання козацтва - оздоровити суспільство. А щоб це зробити, ми повинні йти до влади.
Цілком очевидно, що ніхто наших проблем не вирішить, ніхто нам не вибудує козацької держави з її християнським моральним звичаєвим правом, поки ми самі цього не зробимо.
КОЗАЦТВО ЯК ОБЕРІГ ВІРИ
Про вшанування наших українських святинь - мови, культури, релігії, звичаїв, традицій — можемо говорити на прикладі Києва. Чи можуть бути його оберегом люди, далекі від всього українського. Саме з Києва потрібно починати похід за Україну.
Найпершим завданням є вшанування християнської віри наших пращурів, з якої все починається і яку народ і козацтво берегло і береже мов зіницю ока. Недарма Богдан Хмельницький визвольну війну українського народу успішно проводив під гаслом захисту від насильницького окатоличення.
Сьогодні, якщо ми не досягнемо духовного єднання, Україна і надалі буде розпорошеною. Цілком очевидно, що забезпечити таке єднання може лише той, хто сповідує нашу традиційну християнську віру. Саме завдяки їй, нашим історичним традиціям, українській землі — всупереч різноманітних обставин — живе народ.
Сьогодні в Києві, фактично, не українська влада - панує окупаційне невігластво і суцільний «деребан». Тому запланованим «походом на Київ» ми хочемо передусім привернути увагу до наших засад, на яких базується українське буття. Нагадуємо, що початком відродження повинна стати українська столиця. Адже Київ продукував і продукуватиме свій дух на всі міста України, мав і матиме вплив на життя всієї держави. Київ - не лише адміністративний центр, а столиця нашого українського Духу. Навіть Папа Римський Павло-Іоан II назвав Київ центром святості світу.
Саме тому Українське козацтво повинно докласти максимальних зусиль, щоб ці тези були не простими словами, а незаперечною істиною. Однак, це не так просто.
СТОЛИЦЯ ПОВИННА МАТИ УКРАЇНСЬКЕ ОБЛИЧЧЯ
Поглянемо на архітектуру міста - забудовують абсолютно все. Про те, що це столиця України-Руси нагадують лише невеличкі «острівці» нашої архітектурної спадщини, які дивом уціліли. Проте оточені вони безликими, космополітичними спорудами-монстрами, які ні про що крім несмаку не говорять. Прагнення наживи, психологія «тимчасовика», який розуміє, що потрібно «урвати» сьогодні, адже завтра може бути пізно, призвело до таких реалій. Кожний можновладець прагне поставити свій «курінь» - на будь-яку кількість поверхів, аби поближче до центру. Якщо на заваді стоять історичні споруди — їх потрібно знести. Закон, що забороняє будуватися в міській зоні поблизу Дніпра, - можна зігнорувати. Ніхто не заперечуватиме, адже, як кажуть, у самого «рильце в пушку».
За стилями архітектури столиці можна визначити націю: Москва — цілком виражає сумбур російської нації, Париж - французький аристократизм минулого і чарівність сьогодення, Мюнхен чи Берлін — раціоналізм і пунктуальність німців. Київ, попри історичні катаклізми та навіть позбавлення у певний час функцій столиці, має свою енергетику. Проте очевидним є факт, що столицю сьогодні потрібно рятувати. Необхідно якомога швидше, залучивши найкращих фахівців та громадськість, розробити генеральний план забудови Києва. Він мусить враховувати історію від Київської Русі до наших днів.
Безперечно, в генеральному плані потрібно передбачити зовсім нові підходи до вирішення транспортної проблеми, її ігнорування може перетворити українську столицю не лише на одну із найбільш загазованих столиць світу, але і на гігантську стоянку.
СКЛАДНІ, І ВСЕ Ж ВИРІШУВАНІ ПРОБЛЕМИ
Специфіка столиці диктує ще одну вимогу. Тут немає першочергових завдань і другорядних — усе потрібно вирішувати комплексно.
Прикладом може стати малий чи середній бізнес. Власна справа вивільняє творчі сили, людина має можливість працювати на себе і водночас на державу. Остання не повинна заганяти підприємця в «тінь», а а хоча б не заважати. Робота чиновників, як у цивілізованих країнах, повинна бути непомітною, що також залежить від влади. Якщо наш бізнес адаптувався до важких умов, тобто правил гри, які змінюються щодня, то закордонних інвесторів і бізнесменів така ситуація відлякує. Козацтво, яке неминуче прийде до влади, кардинально змінить цю ситуацію.
Важко не погодитися з Президентом Віктором Андрійовичем Ющенком, що потрібно змінювати ситуацію, наприклад, із житлом, яка напряму пов'язана із фантастичною ціною на землю. Вирішення цієї проблеми, зокрема соціального житла, зависло у повітрі. Військовослужбовці, представники міністерства внутрішніх справ, інших силових структур чекають на житло 10-15 років. Вони очікують не палацу, а звичайного помешкання. Саме від цих людей залежить безпека країни та її громадян. Своїм життям вони ризикують значно більше, ніж будь-хто з громадян, тому заслуговують на відповідне ставлення до себе.
Можна погодитися із Президентом і щодо питання засобів масової інформації. Якщо десь опівночі транслюють патріотичну програму чи фільм, то це добре. Складається враження, що український народ хтось намагається зомбувати, звести його прагнення до примітивних інстинктів і зруйнувати національний код. Можливо, варто уважніше придивитися до ЗМІ. Чи не є вони чинником нашої безпеки? Над цим потрібно не лише замислитися, а почати активно діяти, змінюючи ситуацію.
Статус Києва зобов'язує у всьому підкреслювати столичне місто. Навіть патрульно-постова служба повинна відповідати певним вимогам. Той, хто у ній служить, повинен бути не лише охайно одягнутий, але і підтягнутий, високий на зріст. Адже ці люди - обличчя держави. Це і є особливий статус.
Я підтримую тих, хто говорить, що різноманітні клуби з гральними автомати потрібно винести за місто. Важливо, щоб це було зроблено. Адже відомо, що від декларації до реалізації — довгий шлях.
Не уникнути проблеми,пов'язаної із розповсюдженням наркотиків. Напівмірами тут не обійтися. Протистояти можна, лише проводячи цілеспрямовану важку й наполегливу роботу.
Читач справедливо може поставити запитання: чи можна із цим усім впоратися? Можливо. Йдеться не про те, що завтра буде побудований рай у столиці й околицях, однак ситуацію потрібно змінювати негайно.
Система відпрацьована: на вході завдання, яке передбачає конкретний результат на виході. Контроль і перевірка.
Українське козацтво - це лицарі, які неминуче скажуть своє вагоме слово у сучасній історії України.
КОЗАКИ ВЖЕ ЙДУТЬ!
М. Пантелюк |
